Вперше віолончель зазвучала для мене тоді, коли у 2001 я почув сюїту Й.С.Баха для цього інструмента. До того моменту я слухав тільки гранж і арт-рок, а на класику взагалі не звертав уваги, бо вона була для мене в контексті сучасного шаленого світу занадто рафінована і позбавлена пристрасті до життя. Та одна маленька сюїта Баха і такий нудний на перший погляд інструмент - віолончель просто перевернули мій світ: я відчув у цій музиці смак того справжнього чогось, що є на вагу золота серед сучасних духовних сурогатів.
Можливо в тому і є єдина цінність музики: вона вчить наш розум впізнавати те, як наша душа реагує на те "справжнє щось" у всіх сферах нашого життя: у відносинах, у виборі професії чи у тому напрямку, в якому слід повернути на черговому перехресті долі.
На остаток - Стівен Нельсон і сюїта Баха для віолончелі G-dur, яка виконується одразу на дев'яти інструментах:
