неділя, 3 липня 2011 р.

Віолончель, Бах і те, що поза словами.


Вперше віолончель зазвучала для мене тоді, коли у 2001 я почув сюїту Й.С.Баха для цього інструмента. До того моменту я слухав тільки гранж і арт-рок, а на класику взагалі не звертав уваги, бо вона була для мене в контексті сучасного шаленого світу занадто рафінована і позбавлена пристрасті до життя. Та одна маленька сюїта Баха і такий нудний на перший погляд інструмент - віолончель просто перевернули мій світ: я відчув у цій музиці смак того справжнього чогось, що є на вагу золота  серед сучасних духовних сурогатів.
Можливо в тому і є єдина цінність музики: вона вчить наш розум впізнавати те, як наша душа реагує на те "справжнє щось" у всіх сферах нашого життя: у відносинах, у виборі професії чи у тому напрямку, в якому слід повернути на черговому перехресті долі.
 На остаток - Стівен Нельсон і  сюїта Баха для віолончелі G-dur, яка виконується одразу  на дев'яти інструментах: 



середа, 15 червня 2011 р.

Стрий. Літо. Свобода бути самотнім.




Відколи я переїхав у Стрий, місто-де-мене-ніхто-не-знає, мене не залишає тонке відчуття особливої свободи. Свободи блукати малознайомими вуличками, дивитися в очі незнайомим стриянам, яким я навзаєм ще нічого не винен і не знати, як по-їхньому «правильно»  жити.  Така свобода – як ковток свіжого повітря для такого індивідуаліста, як я. Розумію того, хто заради такої свободи їде жити подалі від людей чи принаймі просто мусить подорожувати.
А ще до свободи жити у «місті-де-мене-ніхто-не-знає» примішується смак тієї самотності, яку із задоволенням відчуваєш в Карпатах, коли є тільки ти, гори і простір, майже фізично відчутний простір, якого так бракує в місті.